Забобони й вільності, які бережуть українці з давніх-давен

Що ми знаємо про давні звичаї українців? Якими були ці люди? «Вони дотепні, кмітливі, винахідливі та щедрі, не прагнуть до великого багатства, але надзвичайно кохаються у своїй свободі, без якої не уявляють життя: саме через це вони такі схильні до бунтів та повстань» – писав Ґійом Л. де Боплан про українців у ХVІІ ст.

Справді, вільними чуються й чоловіки, й жінки України. Фемінізм, як-то кажуть, у крові в цих дівчат. Один з давніх звичаїв, наприклад, дозволяв юнці самій засватати хлопця. Відбувалося це так: дівчина приходила до хати парубка, котрого любила, й починала просити його батьків, щоби благословили їх на шлюб. На почуття юнака не зважали, він навіть не міг піднести гарбуза (тобто відмовити), бо це – погана прикмета й такий вчинок міг зганьбити весь його рід.

Улюблене свято української молоді – ніч на Івана Купала. Ну то й що, що в церкві 7 липня правлять службу й відзначають різдво святого Івана Хрестителя! У юнацтва свої плани на вечір: у час літнього сонцестояння дівчата й парубки збиралися на свіжому повітрі в самих сорочках (білизна), стрибали парами через багаття, танцювали й співали, шанували солом’яних Купала й Марену та ворожили. Дівчата плели віночки з квіток і спускали їх на воду, якщо хтось із парубків зловить вінок – із ним тепер і цілуватися, й цвіт папороті шукати по лісах хоч би й усе життя.

Забобонів завжди вистачало: наприклад, візерунок на вишиванці в якомусь місці навмисне робили трохи несиметричним, щоби відвернути від себе всяку лиху силу; під час похорону завішували дзеркала, щоби душа покійника, вилітаючи з хати, не застрягла у задзеркаллі й не лякала звідти родичів; «страхали» неродючі дерева сокирою: господар стукав тричі по стовбуру, ніби хотів зрубати, а родичі заступалися й умовляли яблуньку чи грушку наступного року дати добрий урожай. Гуцульські ґазди дев’ять днів виношували під пахвою яйце від чорної курки, щоби з нього вилупився домовик (служка, хованець, антипко) й беріг господарство від злої сили.