Сільське»казино» чи картковий борг.

Київ-28/06/2021-Ворота України.

Жили ми з чоловіком в селі, куди поїхали заробити грошей, щоб назбирати на перший внесок, на кооператив. Був кінець 80 років, перспективи в отриманні квартири не було, а вступити в кооператив було реальністю, а при наявності грошей і просунутися в черзі, заплативши »потрібним» людям. Набридло жити в орендованому житлі, господарі не дуже хотіли брати квартирантів, з малими дітьми.

Прийняли рішення переїхати в село на пару років, у чоловіка була далека рідня, в Чернігівській області ми поїхали до них. У селищі було багато безгоспних будинків, молоді люди їхали на заробітки на Північ, люди похилого віку вмирали, село потихеньку порожніла.

У ті роки, при бажанні розвівши велике господарство, посадивши город, вирощуючи овочі на продаж можна заробити гроші. Працювати ми не боялися і взялися за справу, завели 2 х корів, купили бичків на м’ясо, розвели птицю індиків і гусей. Корм завжди можна було виписати в колгоспі або купити у колгоспників за могорич, валюта в селі «безвідмовна». Випити в селі любили завжди. Возили на базар птицю, м’ясо, молоко і сир. Роботи багато, але гроші на ощадній книжці додавалися, кожен місяць і кінець нашого добровільного ув’язнення маячив вже близько.

Біда прийшла, звідки не чекали. Заїхали в колгосп «шабашники» бригада з фарбування і побілки ферм. Жили вони в будинку колгоспника, пили багато, працювали погано і мало, вечорами влаштовували гру в «триньку», карткова гра на гроші. Що було їх основним заробітком. Мужики, не бачили в селі ніякої розваги, валом пішли до них. Вони давали в перший день виграти, на другий день програш, а в третій – величезні борги. Молоді і старі чоловіки, понесли з дому останні гроші, картковий борг »святе». Повели живність під ніж, майже все село, у них в боргу.

Мій чоловік завжди байдужий до будь-яких азартних ігор зайшов з сусідом на вогник, виграв і як ніби його підмінили, як вечір біжить грати, то виграє, то програє, правда з собою грошей не брав. Я вмовляла, і лаялася, нічого не допомагало, грав і грав. В один з вечорів прийшов додому сам не свій, було видно, програв дуже багато, виявилося двох річного бика, це по тих часах величезна сума.

 І все моєму терпінню прийшов кінець, зібрала я жіноче воїнство, випросили у голови машину, пообіцявши йому пофарбувати все самі, завантажили речі »шабашників», поки вони на роботі, стоячи з палицями загнали їх в машину і попросили водія вивезти їх за межі району, пригрозивши повернуться, поб’ємо. Казино було закрито.

Правда довелося нам два тижні вечорами білити й фарбувати ферми, але ми врятували наших чоловіків від карткової кабали. Через рік ми поїхали з села, зібравши гроші на кооператив, а бригади »шабашників» в наше село більше не заїжджали. Земля слухом повниться.