Чому ми кажемо неправду і що з цим робити.

Київ 25/01/2022 Ворота України

Доктор Хаус з однойменного серіалу одного разу сказав: “Всі люди брешуть”. І це не цитата з пабліка “Мудрі поради на всі випадки життя”, а правда – в середньому, від 20 до 200 разів на день.

Чому людина бреше, як під час цього почувається мозок і чи можна викорінити брехню зі свого життя, розповіла психологиня Лідія Антоненко.

Визначення та причини брехні

Брехня – це спотворення правди з певною метою чи намірами, варіант психологічного захисту. Брехня стає брехнею, коли промовляється вголос, а брехун – брехуном, коли її озвучує. Брехня – не синонім до слів помилка, обман, дезінформація.

Навіщо люди брешуть?

Є кілька очевидних та неочевидних причин. Для того, щоб:

1. привернути до себе увагу (діти брешуть, щоб привернути увагу дорослих), стати “провідним” у розмові;

2. захистити себе від осуду чи покарання;

3. домогтися заохочення, похвали, підтримки;

4. виправдати свою боягузтво;

5. створити ілюзію контролю.

Також людина бреше у разі:

• нарцисичного, істеричного або нестабільного розладу особистості;
• шизофренії;
• розумового відставання;
• розладу харчової поведінки — наприклад, перебільшується кількість з’їдених калорій;
• симулятивного розладу або синдрому Мюнхгаузена – людина сильно перебільшує симптоми хвороби або штучно їх викликає.

Корінь брехні: як людина вчиться брехати

Якщо людина бреше не через вроджене порушення роботи мозку або центральної нервової системи, корінь брехні – дитинство.

Дитина – це чистий аркуш. Спочатку він не вміє бути зручним, як дорослі. Якщо пиріг несмачний, дитина скаже: “Мені несмачно”. Але якщо емоційно нестійка мати реагує на будь-яку правду криком, образою, маніпуляціями, дитина вчиться брехати на благо. “Я скажу мамі, що пиріг смачний, інакше вона зі мною не розмовлятиме”. “Я збрешу, що розумію це правило, щоб не засмучувати маму, і вона мене похвалить за те, що я розумний”. Брехня стає інструментом, за допомогою якого дитина взаємодіє з навколишнім світом. Виробляється умовний рефлекс брехати, заперечуючи правду, яка нікому не потрібна.

Цей рефлекс підкріплює школа. Деякі вчителі нетерпимі до дітей, яким потрібно пояснювати правило двічі чи тричі. Це є ознакою тупості. Щоб не бути в очах вчителя та однокласників дурною, дитина імітує розуміння того, що пояснюється. “Я скажу, що все зрозумів, бо бути тупим – погано”.

Мозок та брехня

Коли людина бреше, мозок витрачає приблизно вчетверо більше енергії, ніж зазвичай. Він в екстреному режимі включає детектор помилок, залишивши на вигаданій інформації позначку: “брехня”. Це потрібно для того, щоб сам брехун у майбутньому зміг відрізнити правду від вигадки.

Брехня – сильний стрес для мозку, нервової, кровоносної та дихальної систем. Під час вигадування брехні у людини частішає серцебиття, дихання, підвищується пульс, збільшується виділення поту. І, звичайно, включається мимовільна міміка.

Брехня вимагає підвищеного контролю. Вчені кажуть, що коли ми брешемо, нейрони, що перебувають у мигдалинах мозку, “запалюються”. Мигдалини вбирають інформацію, їхня активність підвищується. Але що більше людина бреше, то менш активно працюють мигдалини. Відбувається емоційна адаптація мигдалин до брехні. І людина стає патологічним брехуном, про якого можна сказати: “бреше і не червоніє”.

Рішення проблеми

Всі ми з дитинства знаємо, що брехати погано. Але всі брешуть. З тих чи інших причин. Через дрібницю чи більш значні речі. Щодня чи періодично. Дорослі – дітям. Діти – дорослим.

На мою думку, викорінити брехню з життя людини неможливо. Чому? Наприклад, подруга запитує у вас: “Як тобі моя нова сукня?” Якщо вона її купила та надягла, очевидно, їй вона подобається. І це чудово. Але, припустимо, ви не знаходите привабливим кольоровий принт та квадратне декольте. І якщо ви відповісте, що сукня вам не подобається, то висловите (свою суб’єктивну) правду, але що буде далі? Конфлікт із подругою, зіпсований настрій, муки совісті та інші неприємності. Це банальний приклад, але ми всі періодично потрапляємо саме до таких банальних прикладів у ролі безпосередніх учасників.

Намагайтеся не брехати самим собі. Тому що найстрашніша форма брехні – це самообман.

Не брешіть і у значних речах: “Тато пішов від нас, тому що не любить тебе”. Не засуджуйте тих, хто бреше, бо іноді брехня – це напрацьована роками погана звичка, як куріння чи зловживання солодким.

Досліджуйте причини, спираючись на які, ви звикли брехати: “Навіщо я зараз збрехав мамі?” Аналізуйте наслідки брехні, свій емоційний стан до і після промовляння неправди, емоційний стан ваших слухачів. Можливо, отримані відомості допоможуть знизити градус брехні у вашому житті.

Книги, які допоможуть розібратися у цьому явищі:

1. Пол Екман, “Психологія брехні. Обдури мене, якщо зможеш”.

2. Бор Стенвік, “Всі ми брешемо. Як брехня, шахрайство і самообман роблять нас людьми”.

3. Ден Арієлі, “Чесно про нечесне”.