Як допомогти військовим з посттравматичним стресовим розладом.

Київ 12/03/2022 Ворота України

У багатьох військовослужбовців після першого перебування в зоні бойових дій можуть спостерігатися симптоми депресії.

Перед обличчям війни і тривалої постійної загрози тероризму українські військові відчувають вкрай інтенсивні емоції. Інтенсивні відчуття неспокою, гніву та смутку, характерні для більшості людей, є здоровою і нормальною реакцією на бойові події. Але деякі військові можуть мати значно глибші реакції на бойові дії, які порушують їх психологічне здоров’я.

Тривалість перебування в зоні бойових дій пов’язана з більшим ризиком розвитку посттравматичного стресового розладу (далі – ПТСР), на розвиток якого впливає:

застосування військовослужбовцем зброї з летальними наслідками навіть для ворога; 

якщо військовослужбовець був свідком загибелі побратимів та мирного населення.

Симптоми бойової травми у військовослужбовців

У багатьох військовослужбовців після першого перебування в зоні бойових дій можуть спостерігатися симптоми депресії, тривоги або гострої реакції на бойовий стрес або бойову травму, депресивні реакції, генералізований тривожний розлад. Багато з них потребують допомоги фахівців – психологів, психіатрів, психотерапевтів, оскільки мають більший ризик розвитку ПТСР. 

Встановлено, що від 20% до 40% військовослужбовців потребують психологічної допомоги. Симптоми гострої травми виявляють у 60-80% військовослужбовців, які були очевидцями загибелі побратимів чи мирного населення або бачили тіла померлих. Ризик появи симптомів порушення психіки стосується молодших військовослужбовців, віком 18-24 років, у яких виявлено симптоми депресії або у яких були проблеми з алкоголем.

Симптоми ПТСР розвиваються приблизно у 12-20% військовослужбовців, які перенесли бойову травму, але не звернулися за психологічною допомогою через побоювання зневаги за прояви слабкості, боягузтва, загрозу військовій кар’єрі.

Деякі важливі типові симптоми розвитку ПТСР:

• надмірний контроль: компульсивне перевіряння дверей, вікон, транспортних засобів, з метою переконатися, що вони в безпеці. Цей симптом може бути пов’язаний з більшим ризиком розвитку ПТСР;
• надмірні та домінівні переживання військовослужбовців за своїх близьких – батьків або дітей, подружжя.

Військовослужбовці, найбільш уразливі до розвитку ПТСР:

• за наявності перенесених психічних травм у минулому, зокрема пов’язаних із насильницькими діями; 
• ризик удвічі вищий, якщо проміжок між попередньою травмою і бойовою менший за 5 років.

Практичні рекомендації для фахівців:

1. Потреба у більшій увазі до відновлення позитивних стосунків військовослужбовців із соціальним оточенням – близькими, батьками, друзями, а не замикання в колі побратимів. 

2. Своєчасне виявлення і адекватна оцінка компульсивної поведінки. 

Фахівцям сфери психічного здоров’я при наданні невідкладної допомоги варто наголошувати на тому, що ці симптоми – прояви нормальної реакції на бойову ситуацію, що сприятиме більшій довірі військовослужбовців до психологів та психотерапевтів. 

3. Надання відповідної інформації командирам, рідним, друзям, що сприятиме кращій підтримці і заохоченню отримати психологічну допомогу.

4. Обґрунтування ранніх втручань з метою запобігти розвитку ПТСР. 

5. Звернення уваги на порушення пам’яті (проблеми із формуванням послідовності подій, пригадування, відділення першочергового від другорядного тощо). 

6. Профілактика повторного переживання симптомів травми, застрягання у них. 

7. Опрацювання інтенсивних емоційних реакцій, які супроводжуються інтенсивними фізіологічними реакціями.

8. Увага до проявів дисоціації або відстороненості, як до важливого предиктора ПТСР. 

9. Надання сенсу травматичним переживанням, з метою повнішої інтеграції цих спогадів в чинну пам’ять. 

Потенційні профілактичні заходи:

Психологічні та фармакологічні заходи, як у поєднанні, так і окремо. 

Психологічні заходи, які запобігають розвитку ПТСР, включають базові підходи: 

1. Інтервенції психологічного дебрифінгу – уважне слухання опису суб’єктивних переживань військовослужбовців під час травматичних подій, включно з описом критичного стресу і кризового керування стресом.

2. Психологічна невідкладна допомога.

3. Травмофокусована когнітивно-поведінкова терапія.

4. Покращення навичок керування стресом.

5. Десенсибілізація та репроцесуалізація рухом очей (EMDR).

6. Психоосвіта.

7. Фізичні вправи, рухливий спосіб життя, йога, керована уява.

Мета заходів психологічного дебрифінгу – навчання потерпілих щодо формування адекватних реакцій на травму і сприяння зменшенню сорому і страху у разі необхідності поділитися своїми переживаннями та емоційними реакціями на бойові події. 

Дебрифінг проводять у вигляді однієї сесії безпосередньо після травматичної події з усіма, хто перебував під впливом такої ситуації. Мета – сприяння нормалізації реакції на стрес і сприяння бажанню розповідати про свої переживання і реакції. Мультидисциплінарна команда навчає потерпілих навичкам подолання стресу і пропонує додаткові види допомоги тим, хто цього може потребувати. Процедура дебрифінгу гнучка і не жорстко структурована. 

Кризова підтримка, з метою сприяння зниженню первинного посттравматичного стресу і підтримка в формуванні навичок адаптації до перебування в умовах стресу: 

Система запобігання реакціям на травму складається з 8 кроків: 

1. Контакт

2. Безпека

3. Стабілізація

4. Збір та надання інформації

5. Практична допомога

6. Відновлення зв’язків і соціальна підтримка

7. Інформування щодо способів опанування стресу

8. Зв’язок із фахівцями

Дві переваги – можливість мобільного і швидкого надання допомоги потерпілим внаслідок травми в місцях їх перебування. Мета – подолання розгубленості та безпорадності.

Принципи надання кризової стресової допомоги можна застосовувати відразу після травматичної події навіть в польових умовах, в госпітальних центрах травми, кризових центрах. Більшість форм кризової травматичної допомоги короткочасні і включають щотижневі сесії тривалістю 60-90 хвилин. Формат: груповий, індивідуальний.