Виступ Президента України на спільних зборах Сенату, Національних зборів Французької Республіки та Ради міста Парижа.

Київ 24/03/2022 Ворота України

Пані та панове сенатори!

Пані та панове депутати!

Обранці Парижа!

Французький народ!

Вдячний за честь звернутись до вас сьогодні.

Я впевнений, що ви добре знаєте, що відбувається в Україні. Ви знаєте чому це відбувається. І знаєте, хто у цьому винен. Знають навіть ті, хто ховає голову у пісок. А руками все ще намагається намацати гроші із Росії.

Сьогодні я звертаюсь до вас. До чесних, сміливих, раціональних та волелюбних. Поводжуся з питанням: як зупинити війну, як повернути світ у нашу державу? Більшість пазлів, з яких складається відповідь, – саме у ваших руках.

9 березня російські авіабомби були скинуті на дитячу лікарню та пологовий будинок у нашому місті Маріуполі. Це було мирне місто на півдні України. Абсолютно мирний – поки до нього не підійшли російські війська і не взяли його в жорстоку облогу, як у Середньовіччі. Поки вони не почали морити людей голодом, жагою, вбивати вогнем.

У тому пологовому будинку, на який росіяни скинули бомби – прямо на нього були люди. Були жінки, які готувалися народжувати. Більшість із них вдалося врятувати. Дехто був серйозно травмований. Однією жінці довелося ампутувати стопу, повністю роздроблену.

А в іншої жінки… У неї роздроблений таз. Її дитина загинула ще до народження. Жінку намагалися врятувати, виборювали її життя! Але вона благала лікарів про смерть. Благала залишити її, не надавати їй допомоги. Не знала, навіщо їй жити. Вони боролися. Вона померла. В Україні. В Європі. 2022 року. Коли сотні мільйонів людей навіть не могли подумати, що так може бути, що світ може бути так зруйнований.

Я прошу вас зараз вшанувати хвилиною мовчання пам’ять тисяч українців та українок, усіх тих, кого було вбито внаслідок вторгнення Росії на територію нашої мирної України.

Після тижнів російського вторгнення Маріуполь та інші українські міста, за якими вдарили окупанти, нагадують руїни Вердена. Як на тих фотографіях часів Першої світової війни, які, я певен, кожен і кожна з вас бачили. Російські військові не розрізняють, якими об’єктами бити. Вони знищують усе: житлові квартали, лікарні, школи, університети. Спалюють склади з їжею та медикаментами. Спалюють усі.

Вони не звертають уваги на такі поняття, як «військовий злочин» та «обов’язковість конвенцій». Вони принесли на землю терор, державний терор. Кожен і кожна з вас це розуміють. Доступна інформація. Усі факти – вони є.

Про жінок, яких російські військові ґвалтують у тимчасово окупованих районах. Про біженців, яких вони розстрілюють прямо на дорогах. Про журналістів, яких вони вбивають, точно знаючи, що то журналісти. Про людей похилого віку, які пережили Голокост, а тепер змушені рятуватися в бомбосховищах від російських ударів по мирних містах.

Європа 80 років не бачила того, що відбувається зараз в Україні через дії Росії. Коли люди настільки у розпачі, що благають про смерть, як ця жінка.

2019 року, коли я прийшов на пост Президента, вже існував формат для переговорів з Росією. То був Нормандський формат. Переговорний формат, який мав закінчити війну на Донбасі, війну на сході України, яка триває вже, на жаль, вісім років.

У Нормандському форматі брали участь чотири держави – Україна, Росія, Німеччина та Франція. Чотири, але через них було представлено весь світ, усі позиції, всього світу. Хтось підтримував. Хтось намагався затягувати процес. Хтось хотів усе зірвати. Але здавалося важливим, що світ завжди був за тим «нормандським столом», столом світу.

І коли переговори давали результат, коли нам вдавалося звільняти людей із полону, коли ми змогли погодити деякі рішення у грудні 2019 року, це було як ковток свіжого повітря. Як проблиск надії. Надії на те, що розмови із Росією можуть допомогти. Що керівництво Росії можна переконати словами. Щоб Москва обрала світ.

Але настало 24 лютого. День, який перекреслив усі зусилля. Усіх нас. Перекреслив старе значення слова діалог. Перекреслив європейський досвід відносин із Росією. Перекреслив десятиліття історії Європи.

Усе це було розбомблено російськими військами. Розбито російською артилерією. Спалено після ударів російських ракет.

Щоправда, не знайшлася в кабінетах. Тому зараз доводиться її шукати та боротися за неї на полі бою.

То що тепер? Що в нас лишилося? Наші цінності. Єдність. І рішучість захищати нашу волю. Спільну свободу! Одну для Парижа та Києва. Для Берліна та Варшави. Для Мадрида та Риму. Для Брюсселя та Братислави.

Глотки свіжого повітря точно не допоможуть. Є сенс у тому, щоби діяти разом. Щоб чинити тиск разом. Щоб спонукати Росію шукати світ.

Пані та панове!

Французький народ!

24 лютого український народ об’єднався. У нас сьогодні вже немає «правих» та «лівих». Ми не дивимося, хто влада та хто опозиція. Звичайна політика закінчилася в день вторгнення Росії і буде відновлено лише тоді, коли буде мир.

І це правильно – щоби боротися за життя. Щоб захистити нашу державу.

Ми вдячні, ми вдячні, що Франція допомагає. Ми вдячні за зусилля Президента Макрона, який виявив справжнє лідерство. Ми постійно спілкуємося з ним, це правда, координуємо деякі наші кроки.

Українці бачать, що Франція також цінує свободу, як це було завжди. І ви захищаєте її. Ви пам’ятаєте, що таке. Свобода рівність братство. Кожне з цих слів вам наповнене силою! Я відчуваю це. Українці це відчувають.

Тому ми чекаємо від вас, чекаємо від Франції, від вашого лідерства, що ви можете зробити так, щоб Росія шукала світ. Щоби закінчила цю війну проти свободи. Проти рівності. Проти братства. Проти всього, що зробило Європу єдиною. Виконане вільне різноманітне життя.

Ми очікуємо від Франції, від вашого лідерства, що буде відновлено територіальну цілісність України. І разом нам це під силу.

Якщо серед присутніх є ті, хто сумнівається, то ваш народ уже впевнений. Як та інші народи Європи.

І що під час головування Франції в Європейському Союзі буде прийнято історичне рішення, що давно назріло – про повноправне членство України в Європі, в ЄС. Історичне рішення у історичний час. Як завжди було історія французького народу.

Пані та панове!

Французький народ!

Завтра буде вже місяць, як українці воюють за своє життя, за волю. Як наша героїчна армія протистоїть переважаючим силам Росії.

Ми потребуємо більшої допомоги! Ми потребуємо більшої підтримки!

Щоб свобода не програла, вона має бути добре озброєна. Танки та протитанкова зброя, авіація та протиповітряна оборона. Ми потребуємо цього! Ви можете допомогти нам, я знаю. Можете!

Щоб свобода не програла, світ має підтримувати її санкціями проти агресора. Щотижня – новий санкційний пакет. Кожен!

Французькі компанії мають піти з російського ринку. “Рено”, “Ашан”, “Леруа Мерлен” та інші. Вони мають перестати бути спонсорами для військової машини Росії, спонсорами вбивств дітей та жінок, спонсорами згвалтувань, грабежів, мародерства з боку російської армії.

Всі компанії повинні запам’ятати раз і назавжди, що цінності – дорожчі за прибуток. Найдорожче прибутку на крові. І ми з вами вже маємо думати про майбутнє. Про те, як ми житимемо після цієї війни.

Потрібні гарантії. Потужні гарантії. Гарантії того, що безпека буде непорушною, а війни справді не буде. І взагалі війни стануть неможливими.

Ми створюємо таку систему гарантій. Нова система безпеки. В якій Франції, я вірю, належатиме провідна роль. Щоб нікому і ніколи більше не довелося благати про смерть! Щоб люди мешкали своє життя, повне життя. І щоб з людьми прощалися не під бомбами, не на війні, а коли настане час.

Тільки у світі. Тільки гідно. Тому що прожити треба так, щоби тебе поважали. Щоби тебе пам’ятали. І щоби з тобою прощалися так, і весь світ це бачив, як Франція прощалася з великим Бельмондо.

Дякую, Франціє!

Слава Україні!