Як регулюються права військовополонених в Україні.

Київ 13/04/2022 Ворота України

У міжнародному праві за права військовополонених відповідає міжнародний договір, більше відомий як Женевські конвенції. Водночас, в українському законодавстві є норми, що регулюють правила поводження з такими особами. На головні питання щодо прав військовополонених відповіла юристка ГО “Юридична сотня” Марія Звягінцева.

Що регулює права військовополонених?

Так, зі слів співрозмовниці, базове регулювання – Женевська конвенція про поводження з військовополоненими від 12.08.1949. Вона застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, а також окупації (часткової чи повної).

На підзаконному рівні існує також чинна Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права у Збройних Силах України, затверджена наказом МОУ від 23.03.2017 № 164.

Також 5 квітня Кабінет Міністрів постановою №413 затвердив Порядок тримання військовополонених. Фінансування заходів щодо тримання військовополонених у таборах та дільницях для тримання військовополонених у 2022 році здійснюватиметься за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету.

«Відповідно до цієї постанови, Мін’юст повинен, зокрема, визначити і перепрофілювати установи виконання покарань для тримання військовополонених. А МВС відповідатиме за фотографування, дактилоскопічний облік та облік генетичних ознак військовополонених протягом семи календарних днів з дня отримання інформації про їх прибуття», – зазначила юрист.

Хто такі військовополонені?

Так, відповідно до Інструкції – це особи, які потрапили в полон до супротивника та належать до:

– особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також члени ополчення або добровольчих загонів, які є частиною цих збройних сил;
– члени інших ополчень та добровольчих загонів, наприклад, організованих рухів опору, які належать до однієї зі сторін конфлікту й діють на своїй території або за її межами, навіть якщо цю територію окуповано, за умови, що ці ополчення або добровольчі загони, зокрема організовані рухи опору, відповідають таким умовам:
• ними командує особа, яка відповідає за своїх підлеглих;
• вони мають постійний відмітний знак, добре розпізнаваний на відстані;
• вони носять зброю відкрито;
• вони здійснюють свої операції згідно із законами та звичаями війни;
– члени особового складу регулярних збройних сил, які заявляють про свою відданість урядові або владі, що не визнані державою, яка їх затримує;
– особи, які супроводжують збройні сили, але фактично не входять до їхнього складу, наприклад, цивільні особи з екіпажів військових літаків, військові кореспонденти, постачальники, особовий склад робочих підрозділів або служб побутового обслуговування збройних сил за умови, що вони отримали на це дозвіл тих збройних сил, які вони супроводжують, для чого їм видають посвідчення особи;
– члени екіпажів суден торговельного флоту, зокрема капітани, лоцмани та юнги, а також екіпажів цивільних повітряних суден сторін конфлікту, які не користуються більш сприятливим режимом згідно з будь-якими іншими положеннями міжнародного права;
– жителі неокупованої території, які під час наближення ворога озброюються, щоб чинити опір силам загарбника, не маючи часу сформуватися в регулярні війська, за умови, що вони носять зброю відкрито й дотримуються законів і звичаїв війни.

За словами юристки, шпигуни та найманці не мають права на статус військовополоненого.

Поводження з військовополоненими

«Військовополонені перебувають у руках ворожої держави, а не окремих осіб чи військових частин, які взяли їх у полон. Незалежно від відповідальності, яку можуть нести окремі особи, держава, що тримає в полоні, відповідає за поводження з військовополоненими. Зокрема, жодного військовополоненого не можна піддавати фізичному каліченню або медичним чи науковим експериментам будь-якого характеру, які не обґрунтовані потребою в проведенні медичного, стоматологічного або стаціонарного лікування військовополоненого та не здійснюються в його інтересах», – каже співрозмовниця.

З її слів, так само військовополонені завжди повинні бути захищеними, зокрема від актів насилля чи залякування, а також від образ та цікавості публіки. Держава, що тримає в полоні, зобов’язана забезпечувати безплатне утримання їх, а також надавати їм безоплатну медичну допомогу, якої вимагає їхній стан здоров’я.

Працездатні військовополонені із числа рядового складу, окрім робіт з обладнання та утримання місць їхнього розташування, можуть у примусовому порядку залучатись до виконання робіт невійськового характеру, які не пов’язаних із ризиком для їхнього життя і здоров’я, з урахуванням віку, статі та фізичних якостей. Полонені можуть залучатися до:

– робіт, пов’язаних з керуванням табором, уведенням його в експлуатацію або утриманням і технічним обслуговуванням;
– сільськогосподарських робіт;
– галузей промисловості, пов’язаних з виробництвом або видобутком сировини;
– обробних галузей промисловості, за винятком металургійної, машинобудівної та хімічної промисловості;
– громадських та будівельних робіт, які не мають воєнного характеру;
– транспорту й навантаження-розвантаження матеріальних запасів, які не мають воєнного характеру або призначення;
– торговельного підприємництва, прикладного мистецтва;
– побутового обслуговування;
– комунальних послуг, які не мають воєнного характеру або призначення.

Покарання за недотримання прав

Відповідно до Кримінального кодексу України існує відповідальність за погане поводження з військовополоненими (ст. 434).

Згідно з законодавством, погане поводження з військовополоненими, яке мало місце неодноразово, або пов’язане з особливою жорстокістю, або спрямоване проти хворих і поранених, а також недбале виконання обов’язків щодо хворих і поранених особами, на яких покладено їх лікування і піклування про них, за відсутності ознак більш тяжкого злочину караються позбавленням волі на строк до трьох років.

Жорстоке поводження з військовополоненими також є порушенням законів і звичаїв війни, що охоплюється ст. 438 КК України:

– жорстоке поводження з військовополоненими або цивільним населенням, вигнання цивільного населення для примусових робіт, розграбування національних цінностей на окупованій території, застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інші порушення законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також віддання наказу про вчинення таких дій караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

– ті самі діяння, якщо вони поєднані з умисним вбивством, – караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.