Дмитра Кулеби: “Якою буде перемога України: бачення Києва”.

Київ 18/06/2022 Ворота України

Авторська стаття міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби для Foreign Affairs (США)

В умовах, коли повномасштабна загарбницька війна Росії в Україні триває четвертий місяць поспіль, заклики до небезпечних угод стають голоснішими. Користуючись тим, що втома наростає, а увага тане, все більше прокремлівських коментаторів пропонують здати Україну заради миру та економічної стабільності у своїх країнах. Вони можуть робити з себе вигляд пацифістів чи реалістів, але насправді просто потурають російському імперіалізму та воєнним злочинам.

Цілком природно, що люди та уряди втрачають інтерес до війн, коли вони затягуються. Історія знає багато таких прикладів. Світ перестав слідкувати за війною в Лівії після того, як колишній лідер Муаммар аль-Каддафі був відсторонений від влади в 2011 році. Світ “відключився” від Сирії, Ємену та інших конфліктів, які колись потрапляли на перші шпальти. Я добре пам’ятаю, як світ поступово втрачав інтерес до України після 2015 року. Навіть попри те, що ми продовжували воювати з російськими силами за контроль над східною частиною країни.

Але нинішнє вторгнення Росії є серйознішим, ніж попереднє, і світ не може дозволити собі відвернутися. Президент Росії Володимир Путін не просто хоче захопити більше української території. Його амбіції навіть не обмежуються захопленням контролю над усією країною. Він хоче знищити українську націю і стерти наш народ з лиця Землі, як вбиваючи нас, так і знищуючи всі ознаки нашої ідентичності. Іншими словами, він втілює кампанію геноциду.

Для того, щоб подолати втому від війни та не піддатися на оманливі пропозиції, Захід має зрозуміти, як саме виглядатиме перемога України, та надати нам відповідну підтримку для її досягнення. Для нас ця війна є війною за виживання, і ми готові боротися. Отримавши належне озброєння, наші сили зможуть розтягнути та виснажити путінські війська, довести їх до межі перелому. Ми зможемо контратакувати російські сили як на півдні, так і на сході України, збільшуючи тиск на Путіна, який буде змушений вирішувати, які зі своїх здобутків захищати. Однак для того, щоб досягти успіху, Сполучені Штати та їхні європейські союзники мають швидко поставити нашій країні відповідну кількість сучасного важкого озброєння. Вони також повинні зберегти та посилити санкції проти Росії. І що критично важливо, вони мають ігнорувати заклики до дипломатичного врегулювання, які б допомагали Путіну, не змушуючи його самого до серйозних поступок. 

Компроміс із Росією може здаватися спокусливим комусь за кордоном. Особливо враховуючи те, що ціна війни зростає. Але підкоритися агресії Путіна означатиме дозволити йому знищити більшу частину нашої нації, спонукатиме Росію здійснювати напади в інших країнах світу, дозволить Путіну перекроїти правила глобального порядку. Натомість він може змінити свій підхід до переговорів; якщо нам вдасться відкинути російські війська достатньо далеко, Путін може бути примушений вести реальні переговори. Але для досягнення цього потрібно, щоб Захід проявив терплячу відданість єдиному результату: повній та беззастережній перемозі України.

НЕ ВІДСТУПИМОСЯ

З самого початку російської навали деякі західні коментатори почали закликати до компромісу із Москвою. Ми добре знаємо всі ці пропозиції та чули багато з них між 2014 та 2022 роками. Але нинішня війна відрізняється від тієї, яка тривала до лютого, і в минулі тижні ці заклики почали лунати від більш вагомих у зовнішній політиці голосів. На початку червня Президент Франції Еммануель Макрон сказав журналістам, що Захід має уникнути “приниження Росії”, аби в неї були “шляхи відходу” для завершення війни. Виступаючи на Світовому економічному форумі в Давосі, колишній держсекретар США Генрі Кіссінджер пішов ще далі, переконуючи, що Україна має віддати Росії частину території в обмін на мир. 

Ці пропозиції засновані на переконанні, що як би добре не воювали українці, вони не зможуть перемогти російську армію. Але це уявлення хибне. Україна довела свою здатність перемагати, здобувши важливі перемоги у битвах за Київ, Чернігів, Суми та Харків, змусивши путінський бліцкриг провалитися з тріском. Українці сплатили величезну ціну за ці перемоги, але ми розуміли, що ціна поразки в них була би набагато, набагато вищою. Ми знаємо, що російська окупація несе нашим містам і селам. Достатньо подивитися на Бучу, де російські окупанти у березні влаштували різанину та вбили сотні беззбройних українців. 

На жаль, схибнутий імперіалізм Путіна означає, що Москва готова воювати далі, попри шокуюче високу ціну. Росія вже втратила втричі більше військових, ніж Радянський Союз за десять років війни в Афганістані, але продовжує жертвувати життями, намагаючись захопити Донецьку та Луганську області та утримати контроль над півднем України. Список жертв цієї війни може скоро вийти за межі Росії, України, та навіть Європи. Блокуючи українське зерно та намагаючись виторгувати послаблення санкцій, Путін може спровокувати голод у країнах, що розвиваються.

Попри криваву бійню, Президент Росії, схоже, перебуває у гарному настрої. Як розповів один європейський лідер, який нещодавно говорив із ним, Путін переконує, що його “спеціальна операція” “досягне своїх цілей”. Його впевненість заснована на тому, що російським загарбникам вдалося проповзти вперед на Донбасі завдяки тотальному артилерійському терору. Путін почав порівнювати себе з Петром І, одним з найвідоміших російських завойовників. Ця зловісна декларація демонструє, що Путін не задовольниться ані Донбасом, ані навіть контролем над усією Україною. 

Найефективніший спосіб покласти край путінському експансіонізму – зупинити його просування на сході України, допоки він не пішов далі, та викинути його окупантів з півдня України, який він планує анексувати. Для досягнення цієї мети потрібно допомогти Україні завдати Путіну поразки на полі бою. Президент США Джозеф Байден ухвалив низку історичних рішень, які можуть допомогти нам досягти цього результату, включно з новим ленд-лізом, який спрощує передачу американської зброї для України. Почувши заклик Президента України Володимира Зеленського, США у травні вирішили надати нам чотири ракетні системи залпового вогню. Мій колега та друг, держсекретар США Ентоні Блінкен був серйозно залучений до розробки цих рішень, а українське військове керівництво підтримувало тісний контакт з міністром оборони США Ллойдом Остіном. Генерал Марк Міллі, голова комітету начальників штабів США, також активно працює над допомогою Україні. 

Це рішення було важливим першим кроком, за який ми вдячні. Водночас ми шкодуємо, що цю зброю не надали раніше, і вважаємо її кількість досі недостатньою. Час перетворити політичні рішення у реальні дії, які змінять хід подій. Російська артилерія переважає нашу у п’ятнадцять разів на деяких ділянках фронту, тому кілька американських систем аж ніяк не достатні для того, щоб схилити шальки терезів на нашу користь та зберегти життя. Наші найбільш нагальні потреби включають сотні ракетних систем залпового вогню та різноманітну артилерію 155-мм калібру. Ця зброя дозволила би нам подавити російську артилерійську канонаду. Але знищення російської артилерії – не єдина наша потреба. Нам також потрібні протикорабельні ракети, танки, броньовані машини, протиповітряна оборона та бойова авіація для того, щоб проводити ефективні контратаки. 

Іншими словами, нам потрібна зброя, яка доведе, що Захід справді прагне допомогти Україні перемогти – а не лише не програти. 

СВОБОДА АБО СМЕРТЬ

З самого початку вторгнення, Україна багато разів намагалася знайти дипломатичне рішення. Але Путін відкинув усі спроби реальних переговорів, бо очікує, що західна підтримка України поступово танутиме у затяжній війні. Природно, що всі ми почуваємося виснаженими після місяців повномасштабної війни. Але війна Росії мотивована геноцидальним наміром, тому Україна та Захід просто не можуть погодитися на путінські вимоги. За два дні до вторгнення Путін чітко сказав, що саме існування України є помилкою – на його думку, СРСР “створив” Україну внаслідок розподілу кордонів на карті – тому наша країна має бути стерта з лиця Землі. На його думку, українці мають стати росіянами або померти. 

Він ретельно втілює свої наміри. Захоплюючі територію, російські війська перевіряють списки на вбивство, підготовлені ФСБ, та стукають в двері. Вони катують та страчують викладачів української мови та історії, громадських активістів, правозахисників, колишніх військових, представників місцевої влади, та багатьох інших. Вони змінюють дорожні знаки з українських на російські, знищують українські пам’ятники, відключають українське телебачення та забороняють використання української мови в школах. 

Нас, українців, ця жорстокість не дивує. Ми добре знаємо Росію та протягом століть бачили, як російські інтелектуали та державні ЗМІ розпалювали ненависть до нашого народу. Ми також бачили, як Москва розповсюджувала ненависть не лише до нас. Російські пропагандисти цілодобово розпалюють ворожнечу до інших сусідніх країн, Заходу загалом, та багатьох меншин, включно з євреями, ЛГБТ, та іншими. Російська політична еліта має давню і глибоко вкорінену ненависть до Іншого. 

Ця ненависть є ще однією причиною, чому Захід не може дозволити собі підняти білий прапор. Російська військова перемога не лише відкриє шлях до катувань, зґвалтувань та вбивств тисяч невинних українців. Вона підірве цінності свободи як такі. Вона звільніть ресурси Росії для подальшої дестабілізації у Центральній Європі та дозволить Росії створювати загрозу всьому західному світові. Немає нічого більш небезпечного для Європейського Союзу та НАТО, ніж знахабніла Росія чи проросійський режим на довшій ділянці їхнього східного кордону.

На щастя для Європи та США, Україна б’ється із цією силою темряви, та має намір битися, допоки не переможе. Але ми не досягнемо успіху самотужки. Захід має розуміти, що стоїть на кону, та якими можуть бути наслідки нашої невдачі. Якщо ми програємо, не лише України не буде; не буде добробуту та безпеки в Європі загалом. 

ВІД ПОГАНОГО ДО ГІРШОГО

Пропозиції Україні пожертвувати людьми, територіями чи суверенітетом заради формального миру є нереалістичними. Здебільшого такі заклики до компромісів є побічним ефектом наростаючої втоми. Я нещодавно говорив із низкою ключових осіб африканського, арабського та азіатського світу. Деякі з них починали розмову з підтвердження підтримки України, а потім змінювали тему та, по суті, ввічливо пропонували нам припинити опір. Це неприйнятна пропозиція, але їхня логіка полягає в тому, щоб отримати зерно, яке заблоковане внаслідок російської морської блокади, і заради цього вони готові принести в жертву незалежність України. Інші політики, які просувають ідею “поступок” висловлюють занепокоєння щодо подібних спровокованих Росією економічних криз, включно з інфляцією та зростанням цін на енергоносії.

Попри те, що зростання цін на продовольство та енергоносії є серйозною проблемою, капітуляція України ніяк не допоможе їх вирішити. Не лише через те, що це означатиме для України. Росія – це реваншистська країна, яка прагне перекроїти весь світ силою. Вона активно дестабілізує африканські, арабські та азіатські держави, використовуючи як власних військових, так і найманців. Ці конфлікти вже створили низку гуманітарних криз, які лише поглибляться в разі програшу України. Перемігши Україну, Путін знахабніє ще більше, сіятиме ще більше хаосу та лиха у світі, що розвивається. 

Зростаюча агресивність Путіна не обмежиться світом, що розвивається. Він зі значно більшим запалом почне втручатися в європейську та американську політику. Якщо йому вдасться захопити південь України, він може продовжити наступ вглиб континенту та спробувати захопити Молдову, де російські війська вже контролюють частину території. Він може навіть спровокувати війну на Західних Балканах, де все більш антагоністичні сербські еліти останнім часом позирають на Росію, розраховуючи на підтримку та натхнення. 

Тому Заходу не потрібно висувати мирні плани із неприйнятними умовами та натомість допомогти Україні перемогти. Це означає не лише надання Україні важкого озброєння, якого вона потребує для опору загарбникам; це також означає збереження та посилення санкційного тиску на Росію. Насамперед Захід має вбити російський експорт, ввівши повне енергетичне ембарго та відрізавши Росії доступ до міжнародного ринку морських перевезень. Цей останній крок може видаватися непростим, але він досяжний: російська експортоорієнтована економіка дуже залежить від іноземних флотів для доставки товарів за кордон, і ці флоти можуть перестати надавати Росії свої послуги.

Економічні обмеження є важливими. Санкції вже підірвали економіку Росії та зменшили її ресурси для продовження війни. Але Москва досі почувається впевненою у своїх рішеннях, тому Захід просто не може дозволити собі жодної втоми від санкцій, незалежно від дотичної економічної ціни. 

НАШ ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ

Попри успіхи України на ранньому етапі війни, західним політикам та експертам все ще важко уявити, як ми здатні перемогти російську армію, яка є більшою та краще оснащеною. Але ми маємо бачення власного шляху до перемоги. Маючи достатню підтримку, Україна зможе не лише зупинити російський наступ, але і повернути свої території. 

На сході Україна зможе отримати перевагу завдяки більшій кількості сучасного важкого озброєння, що дозволить нам спинити повзучий наступ Росії на Донбасі. Захоплення росіянами нових територій у цьому регіоні може потрапляти в заголовки, але важливо пам’ятати, що їхні успіхи дуже обмежені та даються їм неймовірно великою кількістю втрат. Переломним моментом стане використання Збройними Силами України наданих Заходом ракетних систем залпового вогню для знищення російської артилерії, що дозволить схилити шальки терезів на український бік вздовж усієї лінії фронту. Після цього наші військові братимуть під контроль більше територій, змушуючи росіян відступати.

На південному фронті, Збройні Сили України вже проводять контрнаступ, а з сучасним озброєнням ми зможемо пройти далі вглиб окупованої ворогом території. Метою буде поставити росіян на межу потреби залишити Херсон – місто, яке несе ключове значення для стратегічної стабільності України. Якщо ми просунемося на півдні та сході, ми зможемо змусити Путіна вибирати між тим, щоб залишити південні міста, включно з Херсоном і Мелітополем, аби вчепитися за Донбас, та тим, щоб залишити заново окуповані території у Донецькій та Луганській областях, аби триматися за південь. 

Коли ми досягнемо цього етапу, Путін, швидше за все, стане серйозніше наполягати на переговорах щодо припинення вогню. Нашою метою залишатиметься вигнання російських загарбників із нашої землі. Продовження тиску на Путіна може змусити його піти на домовленість, яка передбачатиме вивід російських військ з усіх окупованих територій. Врешті-решт, Путін вивів війська з-під Києва після того, як вони зазнали достатньої кількості поразок від наших збройних сил. Поволі того, як наша армія ставатиме сильнішою та здобуватиме більше успіхів, він може отримати нові підстави для подібних рішень.

До прикладу, йому буде простіше представити організований відступ як жест доброї волі напередодні подальших переговорів, аніж виправдати хаотичний відхід, який буде спричинений принизливою необхідністю. Путін може навіть заявити, що “спеціальні операція” успішно досягла усіх цілей демілітаризації та денацифікації України, що б це не означало для нього. Путінська машина пропаганди може навіть опублікувати фотографії та відео знищених українських підрозділів і озброєння, щоб підсилити враження успіху. Пропаганда може також допомогти Путіну представити відхід як жест гуманного ставлення до російських військових чи мудрий крок заради миру. 

Звісно, якщо Путін залишатиметься впертим, Україна може просуватися далі вглиб Донецької та Луганської областей, допоки в нього не з’явиться готовність до серйозних переговорів, або допоки наша армія не досягне державного кордону України та не візьме його під контроль. Незалежно від того, чи російські війська оберуть відхід чи будуть примушені відходити, Україна вже говоритиме з Росією з позиції сили. Ми зможемо шукати справедливе дипломатичне вирішення із ослабленою та більш конструктивною Росією. Врешті-решт, це означатиме, що Путін буде змушений прийняти українські умови, навіть якщо він публічно це заперечуватиме. 

ЄДИНИМ ДЖЕРЕЛОМ СТРАХУ Є СТРАХ ЯК ТАКИЙ

Деякі західні політики та експерти також остерігаються надавати Україні забагато підтримки, бо бояться того, на що здатен Путін, якщо він буде беззастережно розбитий на полі бою. На їхнє переконання, озлоблений, загнаний в кут російський президент може почати нову агресію за кордоном. Вони занепокоєні тим, що він загалом стане більш небезпечним, і з ним буде ще складніше мати справу. Дехто навіть боїться, що він може застосувати ядерну зброю. 

Але Путін не самогубець; перемога України не призведе до ядерної війни. Такі страхи можуть спеціально нагнітатися самим Кремлем для досягнення своїх стратегічних цілей. Путін є майстром розпалювання страхів, і я переконаний, що росіяни самі нагнітають застереження про “загнаного в кут” Путіна для того, щоб послабити підтримку України з боку Заходу. 

США та Європа не мають вестися на це. Реальний досвід доводить: щоразу, коли Путін зазнає невдач, він обирає шлях зниження ставок та приховування своїх поразок, аби не фокусувати на них увагу. Наприклад, подача Фінляндією і Швецією заявок на вступ до НАТО була однозначною поразкою Путіна, який заявляв, що розпочав своє вторгнення в Україну, щоб НАТО не продовжувало розширення. Але ця подія не призвела до жодної ескалації. Натомість російська пропаганда всіляко мінімізувала її значення. Або ще одна чітка поразка Росії –  відвід російських військ від Києва. Росіяни заявили, що це був “жест доброї волі” для сприяння переговорам. Подібною буде стратегія Росії і в разі ширшої військової поразки. Сила пропагандистської машини допоможе мінімізувати реакції всередині Росії після поразки Путіна в Україні. 

Замість того, щоб приділяти увагу почуттям Путіна, США та Європі варто сфокусуватися на практичних кроках, які допоможуть Україні перемогти. Вони мають пам’ятати, що перемога України зробить світ більш безпечним. Вона виснажить російські війська, внаслідок чого Москві буде складніше втручатися у справи Африки, Азії, Латинської Америки та Західних Балкан. Вона посилить глобальну стабільність та загалом зміцнить міжнародне право, продемонструє всім іншим кандидатам в агресори, що варварство погано закінчується. Саме тому Захід має надати Україні все, чого вона потребує, щоб виштовхнути загарбників зі своєї землі. 

Визначення чіткої цілі перемоги України матиме ще одну перевагу: воно позбавить невизначеності довгострокову стратегію США та Європи щодо Росії, зарядить їх на тривалу боротьбу та допоможе позбутися негативного впливу втоми від війни. Вони побачать, що наша мета – суттєве послаблення Росії – дозволить їм та решті світу вести нормальні переговори з вгамованою та більш конструктивною Москвою. 

Ми всі чекаємо на цей день; та й усяка війна завершуються дипломатією. Але ця мить ще не настала. Нині очевидно, що шлях Путіна до будь-якого столу переговорів лежить виключно через поразки на полі бою.