Чому Києвом пересуватися важче, ніж Берліном

Київ-15\03\2021-Ворота України-Щоб Київ став комфортнішим, треба «закопати» підземні переходи та зруйнувати нездоланні для візочків бордюри.

У Берліні наприкінці січня ухвалили закон для пішоходів, присвячений покращенню життя маломобільним групам населення. Для зручності пересування людей з інвалідністю встановлюють бордюрні з’їзди та повністю замінять звичайні світлофори на звукові з вібраційними кнопками. Збільшують тривалість горіння зеленого світла на переходах, повідомляють Deutsche Welle.

Ще одне з поставлених законом завдань – розширення громадських просторів для відпочинку. У Берліні збільшать кількість зелених зон, дитячих гральних майданчиків та пішохідних вулиць. Подбають про комфорт містян малих і великих, здорових і обмежених у можливостях.

Рука тягнеться шукати схожі зміни в Україні, але трапляються хіба що новини про нові заборони та штрафи. Чи можна назвати столицю України інклюзивною, комфортною для життя, та що необхідно змінювати в місті вже зараз, розповіли експерти – голова Ради з урбаністики Києва Віталій Селик, координаторка проєкту міських досліджень ЛУН Місто Анна Денисенко та активісти ініціативи «Доступно.UA», що займається моніторингом доступності українських міст.

ПІДЗЕМКА — ВОРОГ ІНКЛЮЗИВНОСТІ

Підземні переходи – улюблене інфраструктурне рішення у наших містах. А практика показує, що воно не є комфортним та безпечним для мешканців міста. Тому літні люди лазять через відбійники та перебігають дорогу, де заманеться. Адже глибина підземного переходу така, що рахувати сходи здається гіршим варіантом, аніж ризикувати життям на дорозі.

Зрештою, цієї зими природа дала відчути кожному, що спускатися у підземку не так вже й солодко. Долати засніжені переходи слизькими сходами було лячно навіть абсолютно здоровим та сильним. Наземні переходи значно вигравали з точки зору комфорту. Там, де немає серйозних аргументів проти пішохідних переходів, ними слід було б замінити підземні.

ТАКТИЛЬНІ СМУГИ ТА ЗВУКОВІ СВІТЛОФОРИ – НЕОБХІДНІСТЬ ЧИ ПРИМХА?

Тактильне покриття являє собою систему текстурних плиток з певними індикаторами, випуклі лінії чи напівсфери допомагають орієнтуватися в просторі наосліп. Таку плитку важливо робити контрастною. В нашій країні звикли фарбувати блоки Брайля в яскраво-жовтий колір газової труби, хоча на тлі чорного каменю смуги можуть бути білими. Головне – смуга має відрізнятися від фонового покриття, не обов’язково для цього фарбувати її жовтим.

КОМУ ГРОМАДСЬКИЙ ТРАНСПОРТ НЕДОСТУПНИЙ?

Найбільш інклюзивними можна вважати метро, автобуси та тролейбуси. «Буси» мають широкий вхід та пандуси, а допомагати маломобільним пасажирам – один з посадових обов’язків водія.

У метрополітені передбачений чіткий порядок: людині з інвалідністю робітник має організувати повний супровід та надати всю необхідну допомогу.

З трамваями та маршрутками – проблем набагато більше. Старі трамваї взагалі не призначені для перевезення людей з обмеженими можливостями: вузький вхід, високі сходи, відсутність пандусу. В салон складно потрапити з дитячим візком без допомоги інших пасажирів або суперсили. Сучасні трамваї мають низький широкий вхід, але їх замало.

ПОТРАПИТИ В БУДІВЛЮ – МІСІЯ НЕМОЖЛИВА

Уявімо, що людині на візку треба потрапити у квартиру на 10 поверсі київської «свічки». Які перепони зустрінуться на шляху та що з ними можна зробити?

ВИЩЕ-НИЖЧЕ. Дорога для авто майже завжди відокремлюється у дворах перепадом висоти. Таким чином двір стає багаторівневим. Багатьом це здається цікавим рішенням архітекторів, але ж насправді високі тротуари – проблема. Та вирішити її на етапі будівництва при бажанні дуже просто – доріжки, газони роблять однорівневими, але розділяють зони різним покриттям або плавними перепадами. Сучасні планувальники замінюють під’їзну дорогу на газон з геосіткою для зміцнення, завдяки чому пожежники можуть дістатися під’їзду і мешканці не страждають від надлишку асфальту.

БРИТАНСЬКИЙ ДОСВІД: У «НЯНЬКАХ» НЕМА ПОТРЕБИ

Українка Марина Осійчук із родиною вже багато років живе у Англії, нині – у містечку поблизу Бірмінгема. Каже, пристосованість навіть маленького «райцентру» до потреб людей з особливими потребами вражає. Люди з проблемами зору спокійно пересуваються транспортом у супроводі лише собак, для мам з візочками і візочників – у всіх супермаркетах, на вокзалах тощо є спеціальні ліфти і туалети. «Наше містечко – всього 30 000 мешканців, але у місцевому супермаркеті таких ліфтів аж два, – розповідає Марина. – Пам’ятаю, як тягала малих дітей з візочками сходами в Україні – тут таких проблем нема».